Знання предмета і вдала побудова відповіді майже завжди забезпечують 100-відсотковий успіх, але не слід недооцінювати й деталі, які мають вирішальне значення, коли шальки терезів коливаються між двома можливими оцінками. Наведемо кілька практичних рекомендацій, розроблених М. Фадєєвим, О. Го­лушко, які варто взяти на озброєння.

Відповідайте послідовно. Намагайтеся дотримуватися по­слідовності питань у білеті. У скрутних випадках, коли ви погано знаєте перше питання, почніть відповідь з другого. У жодному разі не просіть дозволу в екзаменатора, не демонструйте свою невпевненість і погане знання першого питання.

Акцентуйте важливі слова. Це надасть вашій мові вираз­ності, чіткості й переконливості. У будь-яку звичайнісіньку фразу можна вкласти стільки значень, скільки в ній слів і більше. Наприклад, запитайте у знайомих, скільки тварин узяв Мойсей у свій ковчег, з наголосом на першому слові, й майже всі від­повідатимуть: «По парі». Тоді запитайте, скільки тварин узяв Мойсей у свій ковчег, наголосивши на слові «Мойсей». Більшість відповість, що це був не Мойсей, а Ной. Тобто логічний наголос на головних положеннях вашої відповіді має бути обов’язковим.

Змінюйте темп мовлення. Це надасть виразності вашим словам. Якщо ви хочете підкреслити щось, зменшіть темп.

Змінюйте тональність голосу. Дикція, тембр і сила голосу за своєю природою тісно пов’язані з фізіологічними особливос­тями людини і залежать від її психічного стану. Ще в «Книжці цікавих історій», написаній Абуль-Фараджем у XIII ст., дано поради, як за голосом дізнатися про риси людини: «Той, хто розмовляє, поступово знижуючи голос, безперечно, чимось глибоко засмучений; той, хто говорить тихо, полохливий, як ягня; той, хто говорить пронизливо і безладно, дурний, як коза».

Найбільше шкодить вашій відповіді монотонність. Вона ро­бить її сірою, викликає в екзаменатора нудьгу й роздратування. Якщо ви помітили, що говорите монотонно, зупиніться на секун­ду. Намагайтеся не просто викладати матеріал, а розмовляти з екзаменатором. Не допускайте, щоб ваш голос був монотонним. Бернард Шоу казав, що є лише один спосіб написати слово «так» або «ні», але є п’ятдесят способів його вимовити.

Не забувайте про зовнішній вигляд. Акуратний, охайний одяг не тільки піднесе вас в очах екзаменатора, а й надасть біль­шої впевненості у своїх силах. Коли люди мають гарний вигляд, їм легше досягти успіху або розв’язати складну проблему.

Стежте за мімікою. Якщо ви відповідатимете холодно і недбало, показуючи, яким неприємним є для вас іспит, то й сам екзаменатор почне переживати те саме почуття. Це не означає, звичайно, що ви маєте постійно посміхатися, але привітність і відкритість, те, що вам подобається складати іспит саме цьому викладачеві, — усе це має читатися на вашому обличчі.

Міміка як джерело інформації під час спілкування має наба­гато більше значення, ніж здається на перший погляд. Є багато описів того, які емоції й почуття передають ті чи інші компоненти міміки. Наприклад, усмішка, що супроводжується підняти­ми бровами, свідчить про готовність підкоритися, а усмішка з опущеними бровами означає перевагу. Пронизливий погляд без короткочасного заплющення очей у поєднанні з усмішкою тлумачать як погрозу.

Усміхнутися правильно непросто. На думку американських соціологів, 60 % людей не вміють цього робити. У Нью-Йорку ще в 1974 році було відкрито спеціальний інститут, де за 200 доларів США вчать усміхатися за всіма правилами.

Контролюйте свої жести. Вони, як і мова, є зовнішнім ви­явом вашого внутрішнього стану. Крім того, несуть інформацію про вас і ваші знання. Під час відповіді намагайтеся використо­вувати тільки природні жести. Перед екзаменом потренуйтеся, примусьте себе, якщо це потрібно, користуватися жестами. Майте на увазі: загальне враження екзаменатора про відповідь формується, зокрема, і на підставі (можливо, й не завжди усві­домлено) вашої жестикуляції.

Відповідайте на запитання. Екзаменатор, який уважно слухає вас, несподівано ставить запитання. Якщо ви не знаєте відповіді, то блискавично переключитися і щось придумати дуже складно. Головне у цьому випадку — не мовчати. Можна звер­нутися до екзаменатора з кількома запитаннями-уточненнями і таким чином виграти потрібний для обмірковування відповіді час.

Узагальнення відповіді. Відповідь майже закінчено, але саме на цьому етапі дуже багато важить її правильне завершення. Сло­ва, сказані наостанку, як останній штрих на малюнку, можуть зробити її блискучою або бездарною. Тут, звичайно, потрібні узагальнення, проте не слід зводити їх до простого повторення різноманітних положень відповіді — важливим є лише те, що справить на екзаменатора найбільше враження. Тут неприпус­тимі розмиті формулювання, зайві слова — для викладача має бути зрозумілою кожна деталь вашого висновку. Повинна пере­важати одна-єдина думка, чітко виділена, викладена яскраво і переконливо. Усе, що ви сказали раніше, має підпорядковува­тися основній думці, адже блідий і чіткий фінал відповіді може легко розвіяти справлене на початку добре враження.

Багато учнів, складаючи іспит, наприкінці відповіді наводять хороші, переконливі приклади, але забувають зробити висновки з основних положень і подати їх у яскравій формі. Часто можна почути відповіді, в яких окремі тези не взаємопов’язані, а наша­ровуються одна на одну. В результаті замість «ефектної мозаїки» виходить «купа кубиків». Тому радимо під час підготовки до відповіді продумати кілька фінальних фраз або хоча б одну за­ключну. Важливо також відокремити завершення відповіді від попереднього тексту, наприклад, за допомогою висловів: «Отже, можна дійти висновку, що…», «Таким чином…», «Підбиваючи підсумки…» тощо.

Є низка умов виходу у фазу завершення відповіді й прийняття екзаменатором рішення про те, на скільки можна оцінити ваші знання:

а) ви успішно відповіли на зауваження і заперечення екза­менатора;

б) ви більше нічого не можете сказати з цього питання;

в) ви зуміли налагодити контакт з екзаменатором і створити сприятливу емоційну атмосферу для завершення іспиту.